P2P це партнерська модель взаємодії від людини до людини або від рівного до рівного. Також її називають одноранговою, децентралізованою. Головна ідея у цьому, що учасники системи взаємодіють між собою на рівних правах, без центрального елемента управління.
Як правило, цей термін застосовують до комп’ютерних мереж. Комп’ютери, що є частиною мережі, називають вузлами. Вони рівні у правах. Тут немає ні привілейованих учасників, ні центрального елемента, що управляє. При цьому кожен має право здійснювати функції клієнта та функції сервера. Однорангова мережа варта колективного застосування ресурсів (пропускної спроможності, обчислювальної потужності, дискового простору) і колективної роботи комп’ютерів.
Щоб розібратися, що означає система P2P, розглянемо приклад зі скачуванням файлів в інтернеті. Допустимо, що користувач відкриває браузер, відвідує сайт та завантажує файл. Тоді сайт вважається сервером, а комп’ютер людини клієнтом. Якщо сайт перестане працювати, ніхто не здійснить завантаження. У разі peer-to-peer учасник використовує спеціальний програмний додаток. Коли людина знаходить файл у мережі, скачування відбувається частинами, які надходять з інших комп’ютерів, які вже завантажили дані. Після завантаження цей вузол може і сам виступати в ролі джерела файлу. Таким чином, користувач діє як клієнт у момент завантаження та як сервер, коли виступає носієм, з якого інші учасники завантажують дані. Насправді обидві функції можна здійснювати одночасно. За такою схемою працює те, що звикли називати торренти.
У цій мережі виділяють такі переваги:
- Систему важко вивести із робочого стану. На відміну від традиційної схеми, P2P немає єдиної точки відмови. Якщо один вузол відключиться, інші продовжать функціонувати та взаємодіяти. Щоб мережа впала, потрібно відключення кожного окремо.
- Мережа надзвичайно масштабована. Нові вузли легко додаються, оскільки не потрібно змінювати конфігурацію на сервері.
- Чим більша пірінгова мережа, тим швидше вона працює. Оскільки кожен учасник приймає, зберігає та передає файли, P2P функціонує швидше та результативніше зі зростанням числа користувачів.
Історія появи peer-to-peer
Попередником peer-to-peer вважається комп’ютерна мережа Usenet, запущена 1980 р. З її допомогою люди публікували та читали повідомлення, новини. Usenet була схожа на сучасні форуми в інтернеті, але без центрального сервера чи адміністратора. Вона завантажувала ту саму новину на кожен знайдений у мережі сервер. Аналогічно, однорангові системи поширюють та застосовують доступні їм ресурси.
Вперше слово P2P застосували в 1984 р. при створенні Advanced Peer to Peer Networking (APPN). Так назвали мережеву архітектуру IBM для побудови динамічної маршрутизації через комп’ютерні мережі із довільною топологією.
Файлообмінна система Napster, що з’явилася в 1999 році, стала першим широкодоступним втіленням однорангової моделі. Її використовували для завантаження музики. Оскільки твори, зазвичай, захищалися авторським правом, було незаконно поширювати їх. З цієї причини влада закрила Napster у 2001 р. Але цей сервіс призвів до розвитку peer-to-peer.
Пізніше використовувалися мережі Morpheus, Kazaa та Gnutella. Створювалися й інші протоколи, програми обміну файлами. Надовго на ринку закріпився лише BitTorrent.
Наступним щаблем у розвитку стала поява платіжної системи та криптовалюти біткоїн у 2009 р. Адже однорангова архітектура, разом із загальним реєстром записів та алгоритмом консенсусу, лежать в основі технології блокчейн, яка уможливлює існування крипти.
Різновиди P2P-мереж
Відповідно до архітектури розрізняють 3 типи peer-to-peer мереж:
Неструктуровані – у яких вузли з’єднані між собою випадковим чином. Вони легко організуються і залишаються надійними. Але через відсутність структури потрібно більше залучення центрального процесора та пам’яті обладнання, оскільки пошукові запити надсилаються максимальній кількості вузлів.
Читайте також: Власна справа ідеї
Структуровані мережі з організованою архітектурою, завдяки чому кожен вузол оперативно знаходить файли, навіть якщо контент застосовувався вкрай рідко. Однак вони більш централізовані, вимагають великих витрат на організацію та менш надійні при відпливі абонентів.
Гібридні – поєднують клієнт-серверну та пірингову архітектуру. Наприклад, можлива наявність центрального сервера, що полегшує з’єднання між рівноправними вузлами. Як правило, гібридні моделі знаходять компроміс між рівністю абонентів та функціональністю.
Варто зазначити, що P2P-мережі не завжди децентралізовані. Наприклад, деякі використовують центральний елемент управління мережевою активністю.
P2P це що у криптовалюті
Згадайте про те, як відбувається переказ грошей через банк. Тут варто виділити низку моментів:
І відправнику, і одержувачеві потрібен банківський рахунок. При його відкритті банк запитує документацію, особисту та контактну інформацію, що вже створює незручності. Якщо кошти перекладаються за номером карти, але в р/с, можливі труднощі із заповненням реквізитів. Адже потрібні БІК банку, ПІБ одержувача, номер банківського рахунку, призначення фінансової операції та інші відомості.
За банківський переказ стягується комісія, розмір якої залежить від способу надсилання грошей, обраної валюти, дальності переказу тощо. Як правило, підвищений збір береться за відправку коштів до іншого банку. Ще більше доводиться платити за переказ грошей за кордон. Також споживач втрачає частину суми через курсову різницю. На додаток до цього банк одержувача має право додатково списати комісію.
Надсилання грошей на р/р або в іншу країну займає багато часу. Як правило, потрібно 1-5 робочих днів.
Банк має право скасувати або затримати фінансову операцію для перевірки, якщо вважатиме платіж підозрілим. Таке можливо, наприклад, якщо людина розділить суму і переказуватиме невеликими транзакціями.
Головна відмінність банківського переказу полягає в тому, що він відбувається за допомогою посередників – у фінансовій операції беруть участь банк відправника та банк отримувача, платіжна система. Компанії встановлюють умови обслуговування та за потреби змінюють їх. Якщо клієнт не дотримується вимог, банк відмовляє у послузі. Наявність посередників робить фінансові операції складними, дорогими та затягнутими у часі.
Переказ криптовалюти не схожий на надсилання грошей через банк. Тут монети передаються від одного користувача до іншого через однорангову мережу. Тобто архітектура P2P, характерна для технології блокчейн, дозволяє відправляти крипту світом без посередників і центрального сервера. Натомість blockchain діє як цифровий реєстр, що публічно реєструє всі дії. Кожен вузол зберігає копію блокчейна, регулярно оновлює та порівнює дані в інших учасників, що гарантує точність інформації.
Мережа оперативно відхиляє будь-яку неточність.
P2P переклади: що це на криптовалютному ринку? Тут не доводиться повідомляти персональну інформацію. Щоб приєднатися до мережі, потрібно лише завести гарячий або холодний гаманець, згенерувавши адресу в блокчейні. Ця адреса – це єдині дані, потрібні для прийому грошей. Оскільки в системі немає посередників, комісії тут нижчі, ніж у банку. Середня плата за транзакції з Біткоїном становить 1,5–2 долари. Пересилання BTC займає близько 10 хвилин. І це одна з найповільніших криптовалютних систем. Наприклад, у Ethereum відбувається все у рази швидше. Також на відміну від банківських рахунків криптогаманці не можна заблокувати. Ніхто не обмежує користувачів у сумі, кількості чи дальності транзакцій.
Криптовалюти стали популярними не лише завдяки зручності використання, а й високій безпеці. Навіть якщо ряд вузлів децентралізованої мережі перестануть взаємодіяти, блокчейн продовжить працювати та перевіряти транзакції. Коли учасники повернуться, вони повторно синхронізуються та отримають останні відомості, надані незайманими вузлами. А завдяки Proof of Work не вдасться змінити, підробити перевірені блоки.
Застосування P2P в інших галузях
Терміном peer-to-peer позначають як комп’ютерні мережі, а й модель взаємодії людей. P2P: що це простими словами? І тут учасники, наприклад, однієї угоди взаємодіють безпосередньо, без сторонніх. Партнери мають право самі визначити умови співробітництва, укласти угоду та зробити розрахунок.
Ось низка прикладів такої взаємодії:
- P2P-платежі – розрахунки між фізособами. Як правило, це перекази між банківськими картками, які виконують громадяни через інтернет за допомогою мобільних додатків.
- Інвестування у форматі peer-to-peer (краудлендинг) – метод інвестування, коли гроші дає не банк, а звичайні люди, підприємці чи компанії.
- P2P-кредитування – варіант рівноправного кредитування, коли майданчик дозволяє позичити чи дати гроші у борг, не звертаючись до банку.
- P2P-освіта – формат взаємного навчання, коли низка студентів взаємно навчають інших учасників групи.
- Страхування у форматі peer-to-peer – люди замість того, щоб віддавати гроші страховику, об’єднуються у групу та формують власний фонд взаємодопомоги, з якого надалі виплачуються.
Окремо варто виділити P2P-торгівлю криптовалютою. При купівлі чи продажу монет традиційної біржі трейдер не робить операцію з контрагентом напряму. Він застосовує графіки та інші ринкові інструменти, щоб визначити відповідний час угоди.
Біржа організує операцію від імені трейдера, а ринкова ціна встановлює кінцеву вартість на момент транзакції. P2P перекази: що це? У цьому випадку трейдер публікує оголошення на відповідному майданчику, вказуючи ціну, суму активів, що купуються або продаються, спосіб оплати та інші умови. Переказ P2P це відбувається, якщо зустрічається той, кого влаштовують ці умови. Майданчик тут виступає лише «місцем зустрічі» продавця та покупця, такою собі «дошкою оголошень», де одні публікують пропозиції про купівлю-продаж, а інші на них відгукуються.
Якщо подивитися на пірингові біржі з практичного погляду, вони дають свободу дій. Трейдер має право встановлювати вигідну ціну, вибирати відповідну національну валюту та спосіб оплати. До недоліків подібної торгівлі варто віднести невеликі обсяги ліквідності, тривалі операції та ризики натрапити на недобросовісних контрагентів.